Урок 25 “Музика і театр епохи класицизму”

Автор уроку: 

Тема: Музика і театр епохи класицизму

Мета:

Ознайомити учнів з музичним мистецтвом епохи класицизму (опера,інструментальна музика, театральне мистецтво), та видатними діячами того часу;

ознайомити з історією розвитку та характерними рисами цієї епохи, з музичними шедеврами такими як: мелодія з опери К.В. Глюка «Орфей та Еврідіка» (соло флейти);  уривок з арії Фігаро (опера «Весілля Фігаро») В.А. Моцарта;  уривок із першої частини «Апассіонати», (сонати для фортепіано №23) Л. ван Бетховена; перегляд уривку із кінострічки «Амадей», створеної режисером Мілошем Форманом. Також ознайомити з особливостями та різновидами театрального мистецтва епохи Класицизму.

Розвивати вміння учнів порівнювати музику, аналізувати та порівнювати шедеври класичного мистецтва різних видів.

Виховувати інтерес до музичного та театрального мистецтва епохи Класицизму.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: проектор, мультимедійна дошка, комп’ютер, презентація, відео.

Хід уроку.

І. Організаційний уваги учнів. Оголошення теми та мети уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань. Парне опитування про різновиди живопису Класицизму, творчість видатних живописців доби.

ІІІ. . Мотивація до навчальної діяльності.

Готуючись до сьогоднішнього уроку, ви аналізували характерні особливості живопису і моди класицизму. Назвіть їх будь-ласка. Які відомі вам художники цієї доби? Охарактеризуйте модні тенденції класицизму.

ІV. Новий матеріал для засвоєння. Розповідь про музичне мистецтво Класицизму. (слайд №1)

Епоху класицизму по праву вважають однією з найбільш значущих в історії музики. Перегляд соціальних цінностей і правил поведінки отримують відображення в музичному мистецтві, яке називають «класицизмом». (слайд №2)

Музичний класицизм не без підстав вважається стилем, а не просто епохою, як бароко. Твори композиторів цього історичного етапу відрізняє яскраво виражена художня єдність тем, образів, мови, форми.

Перегляд відео «Музика епохи Класицизму».

(<iframe width=”568″ height=”319″ src=”https://www.youtube.com/embed/qgQyH057d78″ frameborder=”0″ allowfullscreen></iframe>)

Музичне життя Європи в епоху класицизму – це поява перших публічних концертів, створення у столицях та великих містах музичних товариств і оркестрів. Оркестри характеризувалися розширеним складом:  з них вилучили орган і клавесин, зате збільшили групи духових інструментів, зокрема додали кларнет з його м’яким тембром звучання.

У придворному ритуалі значне місце займала музика для дозвілля: касації (інструментальний ансамблевий твір типу сюїти для виконання просто неба), дивертисменти, серенади звучали під час трапез, прогулянок парком, катання на воді. Інтенсивно розвивалося любительське камерне музикування: вельможі й аристократи, отримавши модну на той час музичну освіту, охоче грали в невеликих інструментальних колективах. Саме в цьому середовищі сформувався один з найважливіших жанрів класицизму — струнний квартет, який спроможний змагатися з симфонією.

Ця епоха подарувала нам багатьох не просто відомих, а видатних композиторів. У цей період з’являються і неймовірно інтенсивно розвиваються нові жанри музики, винаходяться нові інструменти, що, у свою чергу, сприяє популяризації музичного мистецтва.

Епоха класицизму зародилася у Франції в період з XVII по XIX ст. На зміну пристрасної, експресивної і суперечливої музики епохи бароко прийшли стрункі музичні твори, створені за певними канонами.

Робота зі схемою (слайд №3 )

Період класицизму нерозривно пов’язаний з іменами чотирьох найбільших композиторів, які залишили яскравий слід в історії: К.В Глюком, В.А.Моцартом, Гайдном і, звичайно ж, Бетховеном. Кожен з них свого часу жив і творив у Відні – столиці музичного мистецтва. Віденських класиків, як називають їх музикознавці, об’єднує віртуозне володіння різними музичними інструментами іі прийомами композиції. Високий стиль музики, в якому багатий образний зміст втілено в простій, але досконалій художній формі, – ось головна риса творчості віденських класиків.

Опера

Друга половина ХІІІ ст. – час реформаторських змін в опері (інструментальну музику класицизму просто неможливо зрозуміти поза контексту цього жанру). Вони пов’язані передусім з іменами К.В Глюка, В.А.Моцарта. Перший зробив з концертної вистави, якою була опера-seria, справжню музичну драму; другий перетворив комедію з неоригінальними поворотами сюжету на динамічну виставу з психологічно різноманітними живими персонажами.

Крістоф Віллібальд Глюк (Слайд № 4) – німецький представник музичного класицизму, автор 107 опер. Різнобічно обдарований музикант: грав на багатьох інструментах, співав,добре знав особливості балетного мистецтва, був видатним оперним диригентом. В  1741 р. в придворному театрі Мілана  відбулася прем’єра першої опери «Ахашверош», з успіху якої починається його «італійська» слава оперного композитора. Опера «Орфей та Еврідіка» (1762р.) стала маніфестом нового театру. В ній композитор відмовився від арій да капо і підсилив роль оркестру, пов’язавши характер музики зі змістом твору.

Практичне завдання.

Прослухайте мелодію з опери К.В. Глюка «Орфей та Еврідіка» (соло флейти).(https://xmusik.me/s/2577711-K.V.Glyuk_-_Muzyka_iz_opery_Orfej_i_Evridika_-_solo_flejty/)

Розкажіть про свої враження від музики композитора.

Оперна реформа Глюка вплинула на подальший розвиток даного жанру. Класичним зразком нового типу комічної опери є «Служниця-пані» (1733 р.) італійського композитора Дж. Б. Перголезі, який прожив усього 26 років, але прославив неаполітанську оперну школу, згодом його естафету підхопив іще один відомий неаполітанець – Д. Чімароза, автор понад 70 опер. Його найкраще творіння – опера «Таємний шлюб».

Центром розвитку класичного напряму в європейському музичному мистецтві стала столиця Австрії – Відень. Здобутки найвидатніших композиторів того часу були названі «віденською класичною школою». Твори представників цієї школи вирізняються чіткою лаконічною формою, пропорційністю елементів музичної структури, виразністю тем і багатством художніх прийомів.

Симфонії, сонати, концерти віденських класиків є взірцями чистої музики, яка створена для слухання і сповнена гармонії та підвищеної емоційності. (Слайд № 5)

Творчість композиторів віденської школи – Ф.Й.Гайдна, В.А.Моцарта, Л.ван Бетховена – належить до вершин світової художньої культури. Вона мала значний вплив на подальший розвиток музики.

Нитки опери-buffa ведуть безпосередньо до Моцарта, який у «Весіллі Фігаро» піднімає жанр на нову висоту лірико-психологічним трактуванням і неперевершеною музичною майстерністю.

Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791 рр.). (слайд №6,№7) Опера — найвизначніша сторінка його величезного творчого доробку. За своє коротке життя (35 років) він створив понад 600 творів, серед яких: більш як 50 симфоній, понад 19 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних),  13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, реквієм та багато інших інструментальних та хорових творів. Музика Моцарта, створена під великим впливом Йозефа Гайдна, стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми, але саме опера визначає його стиль.

Свою першу оперу «Аполлон і Гіацинт» Моцарт створив ще у 11 років, а у 14 вже диригував в театрі Мілана на прем’єрі  власної опери «Мітрідат, цар Понтійський». Далі народилися комічні опери «Удавана простачка», «Баст’єн і Баст’єна», опера-seria «Луцій Сулла». Постановки в Мюнхені «Удаваної садівниці» та «Ідоменея» принесли молодому композитору справжній успіх.

Усі свої оперні шедеври Моцарт написав в останнє десятиліття життя: «Викрадена із Сераля», «Весілля Фігаро» «Дон Жуан», «Так чинять усі», «Чарівна флейта» (філософська казка-притча у жанрі зингшпіль, тобто, розмовними діалогами). У його операх проявляється нестримна фантазія, виразність почуттів героїв, психологічна достовірність музичних характеристик. Тут немає однозначно позитивних чи негативних героїв: характери живі і багатогранні, не пов’язані рамками амплуа.

Найвідоміша опера Моцарта — «Весілля Фігаро» – своєрідний «бренд» композитора. Її новаторство – в музичному окресленні персонажів і комічній колізії сюжету, вона вражає не тільки своїми виразними аріями, величезну роль тут відіграють динамічні речитативні сцени і ансамблі.

Практичне завдання .

Прослухайте уривок з арії Фігаро (опера «Весілля Фігаро») В.А. Моцарта. (http://muzofon.com/search/Моцарт опера Свадьба Фігаро)

Охарактеризуйте головного героя опери за цим музичним епізодом. Спробуйте створити невеликий шарж на образ Фігаро. Техніка виконання – олівець.

 

Інструментальна музика

Музична культура класицизму пов’язана зі створенням багатьох жанрів інструментальної музики – таких, як соната, симфонія, концерт. Сформувалася многочастная сонатно-симфонічна форма (4-приватний цикл), до сих пір є основою багатьох інструментальних творів.

В епоху класицизму склалися основні типи камерних ансамблів – тріо, струнний квартет.

Система розроблених віденською школою форм актуальна й донині – сучасні «навороти» нашаровуються на неї як на основу.

Коротко зупинимося на характерних для класицизму нововведеннях.

Сонатна форма

Жанр сонати існував ще на початку XVII ст., але остаточно сформувалася сонатна форма у творчості Гайдна та Моцарта, а Бетховен довів її до досконалості і навіть почав ламати строгі канони жанру.

Класична сонатна форма заснована на протиставленні 2-х тем (часто контрастних, іноді – конфліктних) – головноїта побічної – у їхньому розвитку.

Сонатна форма включає в себе 3 головних розділи:

  1. перший розділ – експозиція (проведення основних тем),
  2. другий – розробка (розвиток і зіставлення тем)
  3. третій – реприза (видозмінене повторення експозиції, в якому зазвичай

відбувається тональне зближення раніше протиставлюваних один одному тем).

Як правило, в сонатній формі були написані перші, швидкі частини сонатного або симфонічного циклу, тому за ними закріпилася назва сонатне allegro.

Сонатно-симфонічний цикл

За будовою, логікою проходження частин, симфонії і сонати дуже схожі, звідси загальна назва їх цільної музичної форми – сонатно-симфонічний цикл.

Класична симфонія майже завжди складається х 4-х частин:

  • I – швидка, активна частина в традиційній для неї формі сонатного allegro;
  • II – повільна частина (форма її, як правило, строго не регламентована – тут можливі й варіації, приватна, складна чи проста форми, і рондо-сонати,  повільна,  сонатна форма);
  • III – менует (іноді скерцо), так звана жанрова частина – за формою майже завжди складна трьох приватна;
  • IV – фінальна і підсумкова швидка частина, для якої теж нерідко вибирали сонатную форму, іноді форму рондо або рондо-сонати.

Концерт

Назва концерту, як жанру, походить від латинського слова concertare – «змагання». Цей твір для оркестру і соло інструменту. Інструментальний концерт, створений в епоху Відродження і отримав просто грандіозний розвиток в музичній культурі бароко, у творчості віденських класиків знайшов сонатно-симфонічну форму.

Струнний квартет

Склад струнного квартету зазвичай включає дві скрипки, альт і віолончель. Форма квартету, аналогічна сонатно-симфонічному циклу, визначилася вже у Гайдна. Моцарт і Бетховен також внесли свій величезний внесок і проклали шляхи для подальшого розвитку цього жанру.

Музична культура класицизму стала своєрідною «колискою» для струнного квартету, в наступні часи і до теперішнього часу композитори не перестають писати все нові і нові твори в жанрі концерту – настільки цей вид творів виявився затребуваним.

Музика класицизму дивовижним чином поєднує в собі зовнішню простоту і ясність з глибоким внутрішнім змістом, якому не чужі сильні почуття і драматизм. Класицизм, крім того, є стилем певної історичної епохи, причому стиль цей не забутий, а має серйозні зв’язки з музикою сучасності (неокласицизмом, полістилістикою).

Основні представники

 (Перегляд слайду №8, №9)

Франц Йозеф Гайднавстрійський композитор, автор понад 1000 творів у всіх жанрах і формах, що існували в музиці того часу. В Німеччині і Австрії він став відомим завдяки своїм ораторіям «Створення світу» і «Пори року». Ф.Й. Гайдна називають засновником класичної інструментальної музики, родоначальником сучасного симфонічного оркестру і батьком симфонії (104 симфонії) та засновником жанру струнного квартету (83 квартети), написаного для постійного складу виконавців (2 скрипки, альт і віолончель). Відкриттям цього автора вважається також форма rondo-сонати.

У творчості Гайдна встановлюється і тип класичної трьох-приватної сонати. Творам композитора притаманні краса, порядок, тонка і благородна простота.

Склад найпоширенішого струнного класичного квартету: 2 скрипки, альт і віолончель. Інструменти, які використовують у квартеті: струнні – скрипка, альт, віолончель, контрабас; дерев’яні духові —  басовий кларнет, басетгорн, кларнет д’амур, шалюмо; клавішні – клавікорд, фортепіано, клавесин; мідні духові – офіклейд, валторна.

Автором шедеврів інструментальної музики стилю класицизм вважають Л. ван Бетховена.

Людвіг ван Бетховен (перегляд слайду №10, №11)німецький композитор який не лише зберіг основні риси класицизму (ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно розширив сферу образів. Музиці Бетховена притаманна неабияка енергетична напруга, збудженість почуттів, драматизм. Його творчість підсумувала здобутки епохи класицизму. Він був останнім композитором  ХІХ ст., для якого природною формою музичного вислову був жанр сонати.

Фортепіанна соната (разом зі струнним квартетом) була головною творчою лабораторією Бетховена. Кожний його твір – це крок уперед в освоєнні виражальних можливостей фортепіано. Він ніколи не звертався до клавесина, зате був концертним віртуозом, новатором піанізму – нового, героїчного стилю. Бетховен почав глухнути в 26 років, та  на цей час він вже встиг прославитися. Сильний духом він продовжує писати. Саме в ці роки  композитор одну за другою пише свої найбільш відомі твори: «Аппассіонати», «Торжественная месса» і Симфонія № 9 з хором.

Бетховен прославився як найбільший симфоніст. Його мистецтво пронизане пафосом боротьби.

Гру Бетховена сучасники порівнювали з промовою оратора, яка вражала нечуваним натиском та технічною досконалістю. У нього фортепіано вперше зазвучало як цілий оркестр. Завершуючи епоху класицизму, Бетховен одночасно відкривав дорогу грядущому століттю, відзначаючи зорю нової епохи, відомої як Романтичний період у музиці.

Практичне завдання.

Прослухайте уривок із першої частини «Аппассіонати» (сонати для фортепіано №23) Л. ван Бетховена. (http://iplayer.fm/song/46412517/Lyudvig_van_Bethoven_-_Sonata_dlya_fortepiano_23_Appassionata_fa_minor_op._57_2_chast_Andante_con/) Розкажіть про свої враження від цієї музики.

Пригадайте інші відомі вам твори композитора..

А зараз переглянемо 2 уривки із кінострічки «Амадей», створеної режисером Мілошем Форманом за мотивами драми Пітера Шеффера. (https://www.youtube.com/watch?v=DkQGWGLiVJg), (https://www.youtube.com/watch?v=NRapeZ4yVoc)

У цьому уривку звучать твори композитора. Спробуйте розпізнати їх на слух. Проаналізуйте гру акторів, уважно розгляньте костюми. Чи відповідають вони моді даного стилю? Які твори інших видів мистецтва ви побачили у фільмі? Розкажіть про них.

Театральне мистецтво

ХVІІІ ст. Часто називають «золотим століттям» театру. Театральне мистецтво класицизму побудоване на основних принципах стилю: доцільність, порядок, гармонія, строга ієрархія жанрів (серед  «високих» – трагедія, епічна поема, ода, історична, міфологічна, релігійна картини; серед «низьких» — комедія, сатира, байка, жанрова картина

Естетика класицизму вимагала від драматургів дотримання правила “трьох єдностей”. (Слайд №12)

Класицизм – мистецтво доцільності, правил і логіки, де центральне місце посідає категорія краси, що не залежить від людини та її внутрішнього світу, а головним критерієм художньої правди є розум.

Умовою художньої досконалості класицистської трагедії і комедії вважалося цілісна композиція і монолітність у характеристиці героя, який завжди був виразником певної і яскраво забарвленої пристрасті. Ця обов’язкова умова, а також структурне і жанрове нормотворення, поєднання етичної проблематики з філософськими і політичними мотивами, які складали головний зміст трагедій і комедій, стали наріжним камінням класицистської драматургії.

Класицистична трагедія писалася за сюжетами з античної літератури, Старого завіту, або героїчного епосу. Вона вводила в суспільну свідомість віру в ідеал, і, одночасно, турботу про нього. В той же час, класицизм втрачав демократизм, в його стилістиці з’явилися аристократичні риси.

Таким чином, розвиток дії класицистської трагедії розвивався в межах парадигми «розум – обов’язок – почуття», тому характерними для неї став культ розуму, а обов’язок завжди перемагав почуття.

Нормою мови трагедії стали піднесеність, поетична мова, так званий олександрівський стих, тому що високі почуття неможуть  бути висловлені звичайною мовою.

Героями трагедії виступали імператори, королі, полководці, видатні політичні діячі – носії ідей державності, виразники піднесених пристрастей і помислів.

Трагедія не повинна була торкатися пересічної тематики і допускати у своє коло осіб низького походження. Таким чином, станова ієрархія відбилася  на ієрархії жанрів.

Комедія. Згідно традиційної естетики комедія у класицистському мистецтві була жанром більш низького порядку, ніж трагедія і не мала права торкатися питань високої ідеології і зображувати піднесені пристрасті. Класицизм, з притаманною цьому художньому стилю тенденцією до раціоналістичної систематизації, у якості сфери, яку могла охоплювати і відбивати комедія, відвів їй світ низьких явищ реальної щоденної дійсності.

Тому і героями комедій ставали далеко не великородні особи. Представники більш низьких прошарків стали основними фігурами у системі дійових осіб комедійного дійства. Персонажами, які підлягали суду комедії, в системі класицистської естетики були визнаніі прості люди.

Головний конфлікт у п’єсах періоду класицизму – між пристрастю і здоровим глуздом, людина у своїх вчинках та переживаннях мусить керуватися передусім розумом.

Згідно із правилами класицизму, кожен драматичний твір повинен бути цілісним з точки зору задуму й форми, тематики й мови, жанру і композиції. (Слайд №13)

Засновником європейської класичної комедії був французький комедіограф, актор і театральний діяч, реформатор сценічного мистецтва

Жан Батіст Поклен (театральний псевдонім — Мольєр). (Слайд №14) Спираючись на традиції народного театру і досягнення класицизму, він створив жанр соціально-побутової комедії. У своїх п’єсах Мольєр змальовував життєво достовірні образи, висміював станові забобони аристократів, обмеженість буржуа, святенництво дворян, викривав лицемірство.

І сьогодні Мольєр по праву вважається великим реформатором комедії. Його заслуга в цьому жанрі полягаєу наступному:

– глибокий суспільний зміст;

– сатирична спрямованість;

– яскрава театральна форма;

– прагнення поєднати досягнення народного театру і літературної драматургії.

Найкращі роботи Мольєра це – «Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Учені жінки» та інші.

Найбільш зрілим утіленням комедії моралі визнані твори великого французького драматурга П’єра де Бомарше «Сивільський цирульник» і «Одруження Фігаро», що стали основою опер В.А.Моцарта і Дж. Россіні. У своїх п’єсах автор продемонстрував майстерну побудову діалогів, розвиток інтриги та гостру соціальну сатиру.

Італійська класична комедія розвивалася у Венеції, що була столицею карнавалів,театрів і безтурботних веселощів. Велику роль в оновленні італійської сцени відіграли драматурги К. Гольдоні і К. Гоцці. (Слайд №15)

Карло Гольдоні – автор 267 п’єс, творець національної італійської комедії – здійснив реформу драматургії і театру, ввів у театральні постановки реалістичну драматургію з живими характерами, дотепною критикою вад суспільства. Комедія «Комічний театр»(1750),  «Слуга двох панів», «Кофейня» та ін.

Карло Гоцці – автор жанру казки-ф’яби для театру з мотивами фольклору. В першу чергу його ім’я уславили казки, які прийнято називати «ф’ябами», та елементами комедії дель арте: «Любов до трьох апельсинів», «Турандот» та ін.

Видатний англійський драматург  Річард Брінслі Шерідан (1751-1816). Його драматургія — одна з самих блискучих перемог англійського  театру Просвітительства, яка багато в чому пояснюється проникненням реалістичних мотивів у його творчість. У своїй драматургії Шерідан протистоїть сентиментальній комедії і міщанській драмі. Вершиною творчості Шерідана була комедія «Школа лихослов’я» – один з найвидатніших творів європейської просвітительської драматургії.

У період класицизму в Англії зародився новий жанр театрального мистецтва – драма, а теоретичне обґрунтування він отримав у Франції (Д.Дідро).

Засновниками класичної трагедії вважають П’єра Корнеля та Жана Расіна (слайд №16), які втілили «золоте»  правило класичної драми – єдність місця, часу та дії.

Французький театр ,керуючись смаком придворної публіки, переніс на сцену ідеали абсолютизму, створив тип героя, який підпорядковує свої почуття інтересам держави, бореться за честь і славу.

Цікаво знати, що актори епохи класицизму діяли, грали, переживали на сцені, але не перевтілювалися – залишалися собою в усіх ролях, тому їх ретельно підбирали під кожного героя спектаклю. Героїв поділяли на позитивних – як приклад для наслідування і негативних – як моральний урок глядачам.

  1. Узагальнення вивченого матеріалу.
  • Чим характеризується театральне та музичне мистецтво цієї епохи?
  • Що Вам відомо про видатних діячів того часу?
  • Назвіть найяскравіші твори композиторів стилю класицизм. У чому полягає заслуга кожного представника «віденської школи»?
  • Поділіться своїми враженнями від уроку.
  1. Домашнє завдання

Список використаних джерел:

Коментарі

  • Facebook
  • Сайту

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *