Урок 22 “Бароко і рококо в українському мистецтві”

Автор уроку: 

 

Тема: Бароко і рококо в українському  мистецтві

Мета: сформувати уявлення про поняття «бароко» і  «рококо» в європейській ху­дожній культурі, характерні риси стилю в архітектурі України; нав­чити виділяти риси бароко та рококо при стилістичному аналізі художніх творів;

удосконалювати навички аналізу творів мистецтва, розвивати естетичний смак; формувати уміння порівнювати, узагальнюва­ти, робити висновки, розвивати творчі здібності; виховувати інтерес до мистецтва і культури України, її історичних пам’яток.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Обладнання: комп’ютер, підручник, ілюстративний матеріал.

І.Організаційний момент

Повідомлення теми та завдань уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда

1.Які характерні риси живопису рококо ви запам’ятали?

2.Які види та жанри живопису переважали в мистецтві бароко?

3.Що таке гравюра? Пастораль?

4.Назвіть найвідоміших художників рококо.

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

У другій половині ХVІІ – першій половині ХVІІІ століття мистецтво бароко проявило себе в усіх сферах культури нашої держави і стало відомим в усьому світі як українське бароко.

Отже сьогодні ми дізнаємося більше про українське, або козацьке бароко та його зв’язок із рококо.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Художня культура України за часів козацько-гетьманської доби відіграла важливу роль у становленні українського мистецтва. Саме в той час національна ідея набула особливої актуальності і знайшла відображення в різних видах мистецтва  – архітектурі, живописі, скульптурі.

Цей період позначений бурхливим розвитком містобудування, відродженням Києва як духовного і культурного центру українських земель, посиленням ролі козацтва в суспільному й культурному житті українського народу та яскравим виявленням національних рис у мистецтві.

Українське бароко як архітектурний стиль почав формуватися в Україні в 17 столітті. Як і бароко західноєвропейських країн, українське бароко мало два впливових джерела – бароко з Риму (визначного центра барокової стилістики взагалі) і архітектура доби маньєризму. Пишне і багате на ефектні рішення Римське бароко затьмарило існування архітектури маньєризму, що більш проявилася в будівництві періферійних центрів Італії (палаццо дель Те і власний будинок в місті Мантуя, арх.Джуліо Романо, Порта Нуова, палаццо Помпеі, місто Верона, арх. Мікеле Санмікеле тощо).

На західних землях України на зламі 16-17 століть виникає короткочасна суміш із стилів маньєризму, ранішнього бароко і залишків пізнього відродження. Найяскравішим прикладом цієї суміші став головний фасад Бернардинського костелу у місті Львів. Щит-фронтон костелу – яскравий приклад стилю маньєризму на ренесансній основі (перший ярус). Якщо в гравюрі і живопису стиль маньєризму утримав свої позиції до початку 18 століття, то в архітектурі він зникає під могутнім наступом римського бароко або його місцевих варіантів. В місті Жовква, де переважала забудова доби Відродження, досить швидко виникають будівлі в стилі ранішнього бароко, оминаючи стилістику маньєризма взагалі. Бароко тяжіє до монументальних форм і позбавляється дріб’язків маньєризму.

Свій вплив на розвиток українського бароко мають і великі храмові споруди, які будують архітектори, запрошені з самої Італії.

  • Місто Луцьк, Костел єзуїтів, 1606—1610, арх. Джакомо Бріано
  • Місто Бар, Вінницька об., Петропавлівський костел монастиря сестер бенедиктинок, костел з 1616 р.
  • Місто Львів, Стрітенський костел, 1642 рік, арх. Джованні Баттиста Джизлені (під впливом церкви Св. Сусани в Римі, арх. Карло Мадерно, 1603 р.)
  • м. Вінниця, костел єзуїтського монастиря, 1610—1617.
  • Олика, Волинська обл., Колегіальний костел (Св. Трійці), 1635—1640, арх. Б.Моллі, Я.Маліверна

Робота з підручником

Образотворче мистецтво

Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу – другої половини XVII — XVIII століть – часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва – архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров’я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України.

Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов’язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Сміливістю смаків відрізняються і тогочасні українські меценати з середовища духовенства чи світські.

  • Митрополит Петро Могила (православний ієрарх) запросив для реставрації і зміцнення мурів Софії Київської – італійського архітектора католика Октавіана Манчіні.
  • Іван Мазепа стає фундатором низки кам’яних церков і замовляє срібні Царські врата для собору Бориса й Гліба ( в Чернігові ) ювелірам протестантської Німеччини.
  • Голландський гравер протестант В.Гондіус робить портрет Богдана Хмельницького.
  • В Жовкві недовгий час працює німецький архітектор і скульптор Андреас Шлютер
  • Микола Василій Потоцький, український магнат і русин за походженням, роками працює з іноземцями архітекторами, художниками і скульпторами, серед яких – Бернард Меретин, Іван Георгій Пінзель, Готфрід Гофман, що посилює виразність українського бароко на західних землях і наближає їх форми і технології до західноєвропейських.

Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу — неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житі тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також відноситься до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно використовувала європейські барокові ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система. Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини й вищого духовенства, їхні прагнення до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про військових і політичних діячів Україні тих часів.

Пам’ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному, належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись у посиленні емоційного звучання релігійних сцен, у конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їхньої орнаментики. Поступово предмети набувають все пишнішого декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.

Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому сильними були старовинні візантійські традиції. Для XVII століття характерна ще статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільні та пластичні, майстрині намагаються передати перспективу та об’ємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відображення. Насичені за колоритом барочні ікони, разом з соковитим позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII століття – граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів – І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву. Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв’язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культури українського народу.

 

Іконостаси

Одним із найяскравіших символів розквіту національної культури доби українського відродження є багатоярусні барокові іконостаси, що за Гетьманщини зводилися у церквах та соборах України. Для Києва найвищий розквіт барокового мистецтва у спорудженні іконостасів припадає на період з останнього десятиліття ХVІІ ст. до кінця 40-х рр. ХVІІІ ст.

Він пов’язаний із гетьманством видатного політика й донатора мистецтв Івана Мазепи та його наступників – Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола. Гетьмани, козацька старшина, церква, приватні ктитори і релігійні громади щедро дарували кошти на спорудження храмів та іконостасів Києва.

У 1701 р. завершено будівництво Георгіївського собору у Видубицькому монастирі, фундатором якого був стародубський полковник Михайло Миклашевський. Чудовий іконостас, що прикрашав інтер’єр храму, подарувала Уляна Апостол – дружина Данила Апостола, який пізніше став гетьманом України.

Щедрим дарувальником для храмів Києва був і гетьман Іван Скоропадський – його коштом у 1718 р. було збудовано п’ятиярусний іконостас у Михайлівському соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря. Історія залишила нам імена майстрів, які виконали іконостас, – над різьбленням працював чернігівський сницар (різьбяр) Григорій Петров, ікони до іконостаса написав київський священник Стефан Лубенський.

У тому ж 1718 р. у Києво-Печерській лаврі сталася велика пожежа, що сильно пошкодила лаврські будівлі і знищила багато начиння храмів. Особливо постраждав Успенський собор, де після пожежі залишились тільки стіни та склепіння. На відновлення головної святині Києва Церква і гетьман виділили значні кошти і у лаврі розпочалася велика перебудова. Протягом 1722-1729 рр. Успенький собор було відремонтовано, і на кошти І. Скоропадського у 1729 р. встановлено новий величезний іконостас. Його виконання знову було доручено сницарю Г.Петрову, який працював над іконостасом разом із художником Я.Глинським. Під час перебудови й інші лаврські храми отримуали нові барокові іконостаси: у 30-ті роки XVIII ст. встановили чудовий іконостас у невеличкій Троцькій надбрамній церкві ХІІ ст., приблизно тоді ж з’явився іконостас у церкві Всіх святих над економічною брамою.

Завершує низку видатних пам’яток українського сницарства доби бароко у Києві іконостас Софійського собору, виконаний на замовлення митрополита Рафаїла Заборовського і встановлений у 1748 р. Хоча в декоративно-пластичному оздобленні цього іконостаса вже проглядають ознаки стилю рококо, ми вказуємо на нього як на бароковий, оскільки він ще значною мірою відображає естетичні концепції періоду розквіту бароко.

Скульптура рококо на теренах України

Крім скульпторів, різьбярів каменю, працювали в Західній Україні також скульптори – конвісарі або людвісарі. Так називалися відливачі з металу. Головним центром ремесла й мистецтва в добу бароко в Україні зоставався Львів. Одною з більше відомих львівських майстерень була майстерня родини Франковичів, що майже ціле XVII ст. переходить від одного члена роду до другого. Франковичі відливали в своїй майстерні найбільше дзвони та гармати, іноді з дуже вибагливими та артистичними орнаментами, але виготовляли також і самостійні металеві скульптури. Основоположник родини Юрій Франк або його син Каспер Франковим були авторами доброї статуї крилатого, закованого в броню архістратига Михаїла, що побиває списом дракона (про якого мова була вище). Наприкінці XVII ст. майстерня Франковича перейшла до Юрія Лотрйнга. З того часу у львівському Промисловому музеї збереглася артистично виконана праця, що представляє дельфіна з гербом міста Львова, тобто з левом у брамі. Остання артистична праця львівського людвісарства відома досі, це – сім апостолів, і де збереглися в тому ж Промисловому музеї з 1740 р. Після цього артистичних праць львівського людвісарства чи конвісарства, здається, не з’являлося й традиція цього старого львівського мистецтва, здається, увірвалася.

У Східній чи Центральній Україні, де скульптура набула дикого значення головним чином як декорація пишної архітектури козацького бароко, вона різниться більше матеріалом скульптури, ніж стилем виконання. Коли в Західній Україні скульптори різьби працювали головно в камені, майстри козацького бароко різали переважно з дерева. Різали цілі постаті й рельєфи, іноді складні композиції. В музеї Харківського університету перед війною збереглася ікона, різьблена високим рельєфом, що представляла розп’яття, сцени страстей, Інші алегоричні персонажі і 12 апостолів вряд, і все це досить свіжої й артистичної праці. З дерева різали виносні хрести з рельєфно різаним розп’яттям та іншими сценами, але це більше відноситься до дрібної скульптури, що сусідить із сніцерстизом. Ще більше, ніж фігуральна скульптура, в Центральній та Східній Україні розвинулася орнаментальна дерев’яна різьба: обрамлення ікон, вівтаря і навіть цілі іконостаси. Якраз у добу бароко іконостаси, що раніше в церквах були невисокі, розвинулися в цілу багатоярусну стінку, що перегороджувала церкву, підіймаючися вгору аж до висоти найвищої церковної бані. Барокові багатоярусні іконостаси іноді являли собою густо різьблені високі стіни, що складалися з колон, арок, архітравів, які разом із тим служили обрамуванням ікон, але при тому пишалися іноді тонкою вибагливою різьбою. До революції вцілів розкішне різьблений іконостас в одному з бічних притворів Софійського собору в Києві з 1689 р. Самі іконостаси в добу бароко стали незвичайно вибагливими й фантастичними. Поділи на ряди чи яруси ікон ошатною різьбою часто проводилися не рівними поземними лініями, але зигзагуватими, що підіймалися та спускалися й виступали вперед та відступали назад, так що й сам іконостас одними частинами виступав на церкву, іншими – відступав у глибину до вівтаря. Різьба іконостасів часто бувала позолочена і справляла враження тонкої й вибагливої мистецької праці. Київські сніцері також осягали великої артистичної вмілості в срібних виробах риз для ікон, оправ на євангеліях.

Робота з підручником

Розучіть пісню про козаків і заспівайте її під фонограмний супровід.

Перегляд відео «Їхали козаки»

  1. V. Закріплення нових знань

Бесіда

1.Що таке стиль рококо? Бароко?

2.Розкажіть про мистецтво бароко в українській культурі.

3.У чому особливості українського бароко?

VІ. Домашнє завдання

1.Опрацювати § 22 підручника.

2.Підготуйте повідомлення про класицизм в архітектурі, скульптурі.

Творче завдання.

Створи буклет на тему «Українське бароко»

Коментарі

  • Facebook
  • Сайту

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *