Урок 21 “Живописне, музичне та театральне мистецтво рококо”

Автор уроку: 

Тема: Живописне, музичне та театральне мистецтво рококо

Мета: охарактеризувати розвиток українського мистецтва, а саме: музики, театру, архітектури та живопису в першій половині XVII ст.; розвивати в учнів уміння на основі джерел інформації аналізувати й узагальнювати історичні явища та події, на конкретних прикладах матеріальної та духовної культури розкривати характерні ознаки української культури; пробуджувати інтерес до мистецтва рококо, виховувати шанобливе ставлення до творів мистецтва.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Обладнання: комп’ютер, підручник, ілюстративний матеріал.

І.Організаційний момент

Повідомлення теми та завдань уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда

1.Що вам відомо про інтер’єр рококо?

2.Охарактеризуйте модні тенденції стилю рококо в одязі.

3.Виставка робіт з пластиліну в стилі рококо.

4.Захист власних ескізів гостьової кімнати.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

 

Розповідь про художників стилю рококо (відео, презентація)

ЖИВОПИС

У живописі рококо переважали зображення свята і театральних вистав, закоханих пар міфологічних істот. У портретах люди зображалися підкреслено усміхненими, люб’язними, витонченими, але це була маска, що приховувала численні недоліки і надзвичайно складні проблеми того часу.

Живопис рококо різноманітний за жанрами, тематикою та засобами виразності.

Тематика живопису: пасторалі, буколіка, міфологія, пастушачі мотиви на тлі чудових ландшафтів, людські почуття.

Жанри живопису: портрет, пейзаж, натюрморт

Кольори живопису: легкі пастельні тони, рожеві, блакитні, бузкові

Види графічного мистецтва: гравюра, естамп, офорт.

Найвідоміші художники: А. Ватто, Ф. Буше, Ф. Хеймап, В. Хогард та інші.

Пастораль — жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці і балеті, сюжет яких пов’язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи.

  • Буколіка — жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя па селі.
  • Гравюра – вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Кожен відбиток з друкарської форми вважається авторським твором.
  • Офорт — різновид гравюри па металі, який дозволяє отримувати відтиски з друкарських форм, які були попередньо оброблені кислотами.
  • Естамп — твір друкованої графіки (гравюра, офорт, літографія тощо), який являє собою відбиток на папері, рідко — на шовк}’ та інших матеріалах.
  • Натюрморт — різновид малярства, що зображає застиглі, нерухомі предмети — букети квітів, композиції овочів, фруктів, посуду, килимів, меблів тощо.
  1. Антуан Ватто — французький художник, який писав переважно жанрові картини. Відсутність сильних почуттів героїв, любов до зображення «галантних сцен», безтурботного проведення часу у тісних парках і в той же час тонке проникнення в психологію людини — ось характерні риси його картин.

Ватто дуже любив театр і посвятив йому багато творів. Актори у нього — люди зі складним внутрішнім світом. Художнику, як нікому іншому, вдасться передати роздвоєність актора між його душевною налаштованістю та роллю, яку він грає на сцені.

  1. Франсуа Буше — французький художник і гравер. Опановуючи живопис, молодий Буше звертався також до вивчення техніки гравюри. Він робив естампи з картин відомих художників і переводив у гравюру власні малюнки до нового на той час видання Мольера.

Вишукані форми, ліричний ніжний колорит, чарівна граційність, навіть манірність рухів, миловидні обличчя та м’які посмішки персонажів у його роботах часом нагадують «галантні сцени» А. Ватто. Натомість у картинах Ф. Буше відсутня мінливість ситуації. Художника більше цікавлять не самі персонажі, а гармонічне поєднання людських фігур, пейзажу та натюрморту.

  1. Френсіс Хейман — англійський художник та ілюстратор доби рококо, який став одним із членів-засновників Королівської академії мистецтв у Лондоні в 1768 та її викладачем. Творчість художника була різнобічною, зокрема Ф. Хейман був плідним художником-портретистом і писав пейзажі та історичні полотна. Хейман також був талановитим графіком: він працював над книжковими ілюстраціями. У 1744 році 31 картина Ф. Хеймана увійшла до збірки п’єс В. Шекспіра.
  2. Жан-Оноре́ Фраґона́р французький художник, що працював у стилі рококо.

Фрагонар походить з міста Грасс. Місто уславилось виробами з натуральних шкір, а мешканці розділились на кожум’як та парфюмерів, бо вироби неприємно тхнули. Парфюмери вимочували вироби в ароматичних розчинах. Батько Фрагонара був купцем, шо торгував парфумами, в тому числі і в Парижі.

У Римі значний вплив здійснили на нього італійські майстри XVII століття: Бароччі, Солімена, П’єтро да Кортона і особливо Тьєполо. Подружившись тут з живописцем Гюбером Робером, він здійснив разом з ним і з талановитим поціновувачем мистецтва Сен-Ноном подорож на південь Італії. Плодом цієї поїздки було видання альбому: «Voyage de Naples et de Sicile», в якому більшість малюнків гравірована Фрагонаром. Після повернення в Париж він виставив в салоні 1765 р. картину: «Смерть Кореза» (знаходиться в Луврському музеї в Парижі), за яку Королівська академія мистецтв прийняла його в свої члени. Але офіційне визнання художника на цьому припинилося, бо занадто самостійний і важкуватий за характером художник зажадав волі, незалежності і від Академії.

 

Музичне мистецтво

Музичне мистецтво рококо представлене камерними інструментальними жанрами, танцювальною і вокальною музикою. їй властиві камерність та мініатюрність форм, буяння граціозно-кокетливих і грайливих образів, багатство вишуканої мелізматики (прикрашення мелодії) тощо.

Інструментальна музика рококо: пейзажна, пасторальна або танцювальна музика у виконанні клавесину, віоли, флейти, скрипки і гобою.

Серед композиторів цієї доби популярними були Франсуа Куперен, Жан-Філіп Рамо, Андре Кампра, Луї Клод Дакен, Антуан Форкре та інші, у своїй творчості вони наслідували риси Ж.Б. Лзоллі.

Стиль рококо в музичному мистецтві проявив себе в творчості французьких клавесиністів Франсуа Кзшерена і Жана-Філіпа Рамо.

Пастораль — жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці і балеті, сюжет яких пов’язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи.

В області інструментальної музики у Франції основні досягнення пов’язані з клавесином. Така музика представлена двома жанрами. Один з них — прості та вишукані п’єси-мініатюри. Французькі клавесиністи створили особливу мелодику з вишуканими прикрасами — мелізмами, які являли собою «мереживо» коротких звуків, що складалися в невелику мелодію. Мелінізми позначалися у нотному тексті спеціальними знаками. Оскільки звук з клавесина не тягнеться, мелізми часто були необхідні для того, щоб створити мелодію або фразу, яка звучить безперервно.

Послухайте твір Ф. Куперена «Тросники». Поділіться своїми враженнями від музичної композиції. Створіть малюнок до твору акварельними фарбами.

У салонах часто лунала і вокальна музика, яка складалася із пісень про кохання. На вечірках виконували не тільки пісні, але й відомі арії із опер, що найчастіше аранжували та представляли як інструментальний твір для камерного ансамблю або клавесину.

Популярним жанром також була пастораль.

Послухайте уривок із пасторальної сюїти  Ж.-Ф. Рамо. Висловіть свої почуття.

Театральне мистецтво

Для театрального мистецтва рококо притаманні риси, які були характерними для театру бароко, з незначними нововведеннями. Так, у Франції та Англії починаючи з 30-х років XVIII ст. глядачам не дозволялося сидіти на сцені. В Англії відмовилися від театру відкритого типу та почали розповсюджувати, як і в інших європейських країнах, закриті споруди. Тут з’явилися намальовані декорації та театральні машини для ефектних польотів та раптових зникнень. На відміну від шекспірівської епохи, коли жіночі ролі виконували юнаки, в театрі рококо, як і в театрі бароко, жіночі ролі почали виконувати актриси.

Висновки

Рококо (фр. rococo, від орнаментального мотиву рокайль) — стиль, що набув розвитку в європейських пластичних мистецтвах першої половини XVII ст.; виник у Франції. Для стилю характерна декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм.

Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаку, у мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер’єру (палаців, церков, костьолів) при чому скульптура (переважно поліхромована) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ювелірство, порцеляна, меблі.

Характерними рисами рококо є вишуканість, більша декоративна загруженість інтер’єрів і композицій, граціозний орнаментальний ритм, велика увага до міфології, еротичним ситуаціям, особистому комфорту. Найвищий розвиток в архітектурі стиль одержав у Баварії.

  1. V. Закріплення нових знань

Бесіда

1.Що таке стиль рококо?

2.Розкажіть про теми і жанри цього стилю.

3.Перелічіть особливості музичного мистецтва відповідного стилю.

VІ. Домашнє завдання

1.Опрацювати § 21 підручника.

Коментарі

  • Facebook
  • Сайту

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *